Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем'я люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть
Щороку весна нагадує нам про Тараса Шевченка, про незбагненну суть його слова. Березневий розвій у природі спонукає до філософських роздумів.
В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам’яті і з великою шаною передає із покоління в покоління. Є таке ім’я і в українського народу – Тарас Шевченко. Не було у неньки України сина, який так ніжно і віддано любив свій народ і так страждав за нього. Значення його творчості – колосальне. Шевченко підніс авторитет української мови і зробив її невідкличним символом українського народу. Він у зрозумілій формі сформулював політичний ідеал нової української нації і тому справедливо вважається пророком Нової України. Адже сучасники Шевченка не мали основного – відваги зробити те, що зробив для України він: повернути історичну пам’ять і національну гідність.
«Кобзар» став тим ґрунтом, на якому вже не могли не зійти добротні зерна нової української літератури, з його появою почалося відродження національної української культури. Шевченко, за словами Івана Франка, став «духовним провідником та найбільшою окрасою української літератури». Забите, загнане царською політикою українське слово, раптом прорвалось, сміливо заявило, що і воно має право на існування, що мова українська здатна не лише на бурлеск та травестію, а й на справжні високохудожні твори.
Особливо яскраво і образно переконання Шевченка виявились в таких творах, як «Сон» і «Кавказ». Нічого навіть подібного до них ще не було в українській літературі. Нова українська література до Шевченка взагалі не зачіпала тем широкого політичного значення. Пишучи ці твори, поет добре знав, що надруковані вони не будуть, в кращому випадку дійдуть до громади тільки в рукописах.
У поемі «Сон» Шевченко стоїть ще більше на національнім українськім ґрунті. Україна нагадується йому все і всюди; її горем наболіла вся його душа, тих, хто катує і катував її, він проклинає з цілим жаром болючого серця. «Сон» – це велике оскарження російського самодержавства за всі теперішні і минувші кривди України.
Якими ж пророчими були його твори!!! Бо і зараз стогне і палає наша Україна …Бо російський імперіалізм знищує не тільки нашу землю, а й синів і дочок України; намагається переписати нашу історію, змусити нас зректися своєї мови…. «Хіба твори на малоросійській мові можуть становити якусь-то особливу літературу? Та де ж для цієї літератури мова?»- такою була реакція на твори Шевченка. Здається, зовсім нічого не змінилося….
Хочеться згадати слова незабутнього Василя Стефаника, сказані на початку минулого XX століття, які не втратили актуальності і донині: «Читайте Шевченка, а там отворена ціла проява, історія, та душа українського народу. І доки наш народ за своє визволення боротися буде, доти той кріпацький син стоятиме перед очима вашими, ваших дітей, внуків і правнуків. Там для всіх мільйонів українського народу велика книга мудрості, книга любові до України. Він сидів десять літ у неволі за вогненне своє слово, котрого всі царі докупи задушити не годні. В його словах показана нам далека-далека дорога до нашої майбутності. Читайте його слово, шукайте тої дороги, йдіть нею, щоб з вас були люди найтвердіші».
(6).jpg)