…Ми атомні заложники прогресу. Вже в нас нема ні лісу, ні небес.
Так і живем од стресу і до стресу, абетку смерті маємо – АЕС.
Ліна Костенко
Коли ми згадуємо Чорнобиль, наші думки переносяться у той час, коли сталася одна з найбільших техногенних катастроф в історії людства. Цьогорічна 38-а річниця подій, що розгорнулися у квітні 1986 року, стала нагадуванням не лише про трагічні наслідки аварії, а й про невгамовність людського духу та необхідність пильного ставлення до техногенної безпеки.
Сьогодні викладачка української мови та літератури, класний керівник 22 групи трактористів – машиністів Марія Дудаш провела бесіду – спомин «Чорнобиль – біль і скорбота України».
Марія Василівна розповіла присутнім, що 26 квітня 1986 року вночі стався вибух на четвертому реакторі, в результаті якого завалилися стіни і дах верхньої частини будівлі. Після першого вибуху відбувся другий, після вибухів зайнялася пожежа. Потім почався процес плавлення тепловидільної системи і всіх елементів активної зони. На ранок пожежу ліквідували й загасили, та найстрашніше було попереду….
Масова евакуація людей почалося одразу наступного дня 27 квітня після аварії. Тоді евакуація вважалася тимчасовою, лише на кілька днів. Усі брали із собою мінімальний комплект одягу, документи, бутерброди. Люди сприймали це як додаткові вихідні.
На станції почалася робота, в якій прийняли участь багато ліквідаторів страшної катастрофи. В спеціальних костюмах, взутті, фартухах, на даху збирали уламки радіаційно-хімічного брухту і скидали вниз. Роботи велися в основному вручну. Повітря було токсичним, іонізуюче проміння проникало через костюми. Але ліквідатори не зупинялися, робили все від них залежне. Ці люди стали ГЕРОЯМИ.
Серед усіх трагедій, яке пережило людство, катастрофа на Чорнобильській АЕС не має аналогів за масштабами рукотворного забруднення екологічної сфери. Все це дуже вплинуло на психіку людей, їхнє здоров’я, соціальні, економічні та побутові умови життя…
Викладачка зауважила, що у контексті війни в Україні, розпочатої в 2014 році, згадування про Чорнобиль набуває особливого значення. Закриту Чорнобильську АЕС росіяни захопили в перший день широкомасштабного вторгнення, 24 лютого. За понад місяць вони дозволили лише одну часткову зміну персоналу, а наприкінці березня почали штурм Славутича – міста-супутника станції. Місто Славутич вдалося відстояти, а росіяни почали окопуватися і будувати укріплення в найнебезпечнішому місці зони відчуження – в Рудому лісі, куди в 1986 році випало найбільше радіоактивного пилу. На місці, де копали окупанти, зафіксували аномально високі показники радіаційного фону. Таким чином, на всіх окупантів, які майже 30 днів базувалися й копали в Рудому лісі, очікує променева хвороба різних ступенів тяжкості.
Під час бесіди присутні звернули увагу на те, які важливі уроки ми повинні винести з Чорнобильської катастрофи. Перш за все, це питання техногенної безпеки. Через недбале ставлення до експлуатації ядерних реакторів та відсутність належного контролю, сталася трагедія, яка мала глобальні наслідки. Ця тема залишається особливо актуальною саме сьогодні…
Наприкінці бесіди учасники підкреслили важливість пам'яті про Чорнобиль як нагадування про те, що безпека та відповідальність повинні бути на першому місці в усіх сферах людської діяльності. Тільки так ми зможемо уникнути подібних трагедій у майбутньому та зберегти нашу планету для майбутніх поколінь.
Бесіда, що відбулася з нагоди 38-річниці Чорнобильської трагедії, не лише змусила нас згадати минуле, а й змусила задуматися над майбутнім. Забувати небезпечно! Нехай пам'ять про ті події нагадує нам про важливість безпеки, відповідальності та громадянської активності в будь-якій галузі нашого життя.
За днями дні, минав повільно рік,
За днями дні – і другого немає.
Нехай же лихо наше проминає
І в світі не повториться повік.
Хай стане мир міцніший у стократ
Хай над землею чисте небо буде,
Чорнобиль – попередження, набат?
Його уроків людство не забуде!